відчинені серця, щирі очі таких не так багато є в світі лилися сльози щастя щоночі обіцянки назавжди любити. будиночок на розі двох вулиць паркан плющем осіннім завитий здавалося дощі схаменулись здавалося завжди буде літо. лише один дзвінок телефону і варто тільки їм захотіти повіяло теплом з-за кордону а одже неодмінно летіти. не обіцяй назавжди не обіцяй навічно де твоє-моє завтра у скронях вітер свище. не обіцяй, навіщо? не обіцяй, не треба залежить час найближчий та не завжди від тебе. і раптом все змінилось навколо проблеми, ціни, сни сподівання роз’їхалися як діти в школу що першим було стало останнім. їй у варшавські спальні райони йому москву бетоном залити але кохання у таксофонах приречене не довго прожити. куди ведуть строкаті дороги чому ви заблукали у світі вас сотні, тисячі, вас мільйони в ізраїлі, канаді, на кріті. є спогади про те, як було все надії є на те, як все буде нас доля стрімко течією несе бо ми є не титани, ми люди. не обіцяй назавжди не обіцяй навічно де твоє-моє завтра у скроня
маська я тебе люблю=) багато між нами всьо було. і сварились скільки через пустіки і всьо і мирились . але я завжди тебе любитиму шоб не сталось ти для мене луже дорога людинка. Хоть ми з тобю зара сваримось але всетаки я надіюсь шо ми двоє поймеш
в школу мы пришли когда-то в самый первый класс маленькие те ребята повзрослели и сейчас отзвенел звонок прощальный всем такой родной мы сегодня отмечаем вечер выпускной припев: ну вот и всё! закончилось детство для нас... ну, вот и всё! слезин
