Розбуди мене тихою піснею, Поцілуй вустами гарячими. А то сльози мої стали прісними, Та зіниці стали незрячими. Моє сонце сховалось за хмарами, Моє небо фарбується мрякою. Серце б'ється глухими ударами, Наче хтось по землі – гіллякою. Ми колись були с
Апрель [Ще так далеко до зими і до морозів... Навіщо сповіді сумні... навіщо сльози... Ще так далеко до весни, або до літа...і може хтось, але не я...подарить квіти... Сама не подумала нащо, пішла і забувши про літо. Не вернешся більше нізащо...
