Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу. – Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти. – Куди ж ви, бабусю?
Сорок пачок Верховини Мило, маєтки і майка Шапка, чоботи, фуфайка І з начосом калісони З півночі повіяв вітер пєремєн В країні стало весело, як на КВН Всі переробилися, людей не впізнаєш І навіть захитався трон КПРС Но що самі схвалили, самі і робіть А я сі маю торбочку, а в ній на всякий случай лежить
